Стародавні тюрки у цьому сенсі були оригінальні, а писали на дерев'яних дощечках, званих "жазба", на них ножем вирізалися написи про кількість людей, коней, податей та худоби. Але писемність була у хуннов, а й у скіфів.

Давньотюркська писемність заснована на графемі, що складається з 40 тамгоподібних знаків, у своїй структурі має фономорфемний характер. Знаки були універсальними, тому всі тюркські народи легко могли їх читати та писати.

Давньотюркське рунічне лист (Автентична назва – Göktürk або Orkhon) – це так звана орхоно-єнисейська писемність, яка застосовувалася в Центральній Азії для записів тюркськими мовами у VIII—X ст. Після чого було замінено арабською мовою.