Говорити потрібно гранично ясно і без зайвих слів, вказуючи на ті обставини, які змінюють вигляд і тяжкість гріха, не заглиблюючись у подробиці. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на людину. А якщо ця людина – мати або, скажімо, священнослужитель, то про це теж слід сказати.

Потрібно говорити про гріх. Важливо визнати і називати саме свої особисті гріхи – тобто не просто "образа, перелюб, блуд, брехня", а саме як саме Ви цей гріх вчинили. Але ж розповідати без побутових деталей. Наприклад – «образив (ображу) батьків злослів'ям на їхню адресу».

Отже, сповідатися треба безпосередньо, лаконічно, безжально по відношенню до себе (до своєї «старої людини»), нічого не приховуючи, не прикрашаючи, не применшуючи гріх. Спочатку потрібно сповідувати найгрубіші, найганебніші, огидні гріхи – рішуче вивалювати це брудне замшеле каміння з дому душі.

Сповідь має бути повною. Не можна сповідувати спочатку одні гріхиінші ж залишати наступного разу. Ті гріхи, які кається сповідував у попередні сповіді і які вже були відпущені, знову не називаються. І знову ж таки питання: одне і те ж гріх — ми й каємося, ми його й повторюємо.