Проаналізувавши знахідки, дослідники дійшли висновку, що це був безпосередньо удар списом, або кидок з невеликої відстані до 5 метрів. Всього на даний момент дослідникам відомо 18 місць забою та оброблення мамонтів, при цьому більша їх частина знаходиться на території Північної Америки.

Довгошерсті мамонти, прориваючись крізь „вогненну річку“, могли й бути носіями вогню. Мисливці, що загнали мамонтів в яму, мали остаточно здолати їх, розриваючи черево, пронизуючи списами, закидаючи камінням. Мамонти ж хапали мисливців хоботами і, мабуть, справді „вбивали в землю“».

Люди ховалися у місцях водопою мамонтів, і раптово атакували тих, що втратили пильність і розслаблених тварин. Згідно з іншою теорією вбивство мамонтів вважалося великою удачею, і відбувалося в поодиноких випадках, коли місця переміщення тварин перетиналися з місцями проживання людини.

У період зародження полювання як виду зброї були примітивними: важкі дерев'яні кийки або палиці з загостреним кінцем. Природно, з ними індивідуальне полювання на великих диких тварин було неможливим, тому давні люди використовували колективні способи: облава чи загін.