Якщо в дольнику обсяг слабких інтервалів між іктами коливався в межах двох варіантів (1-2 стилі), то в тактовику він коливається в межах трьох варіантів (1-2-3 стилі). Відповідно, і ритмічне очікування ударності/ненаголошеності кожного наступного складу тут стає ще більш розпливчастим.

Розквіт дольників в російському віршуванні починається в період Срібного століття, коли до нього звертається ціла низка найбільших російських поетів (Брюсов, Гіппіус, Блок, Ахматова, Гумільов, Єсенін та інші). Різновидом дольника можна й російський гекзаметр.

Акцентний вірш – суто тонічне віршування, засноване на (приблизній) рівності числа наголосів у рядку; інтервали між ударними складами допускаються (на відміну дольника і тактовика) будь-які, зокрема перевищують 3 слога.